Жінка-УКРАЇНКА

(з циклу «Діла житейські»)

Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:

– Діду, а про що ти мовчиш?

– Про мовчання.

– І що?

– Дуже…

– О, то ти – філософ…

Помовчали. Бабі не сидиться, починає знов розмову:

– Діду, а ти пам’ятаєш, якою гарною дівкою я була?

– Га?

– От глушман! А пам’ятаєш оту Тетяну чорнооку, до якої ти клинці підбивав? А вона перед дівчатами тоді над тобою насміхалася!

–- Брешеш! – аж підскочив дід. – Та вона любила мене аж-аж-аж!

– А, то ось воно що! А я, дурна, заміж за тебе вийшла.

– Ну, це ти, може, й правду кажеш. А зараз хіба змінилася?

– Намучилася з тобою за все життя. Все сама та сама…В молодості дітей ростила, розривалася між роботою й сім’єю. А тобі одне було в голові: як би з дому швидше втекти – то на полювання, то в гаражі до компанії… Діду, а пам’ятаєш, яке полювання колись було багате? Діду!

– Га? – прокинувся дід.

– От старий шкарбан! Уже хропе!

– Та я не спав. Що ти видумуєш?

– Хоч у лоб, хоч по лобі – однаково. Хай господь милує…

– Так, хай господь нас усіх милує…Бабусю, а що там у нас на обід?

– Борщ та каша – їжа наша…

– Е, не кажи, стара, силу чоловікові м’ясо дає…

– Та нащо вже тобі та сила?

– Ехма, та заріж оту зозулясту, що з обори все вистрибує, то й побачиш…

– І що ж я побачу? Курку тільки переведу.

– Не переведеш! Все на користь піде…Згадаємо молодість.

– Що кому, а курці – просо, – мовила баба й пішла накривати на стіл.

Пообідавши, дід сів у крісло подрімати, а баба, прибравши зі столу, взялась за газети. Поринула в читання, переживаючи тяжко всі біди суспільного життя. Ой, а нерви ж треба залізні, щоб пережити всі сьогоднішні неподобства. Щоб заспокоїтися, баба встала, пройшлася по городу, поласувала черешнями, потеревенила з сусідкою. Коли прийшла на подвір’я, дід уже гортав газету..

– Пишуть, що така погода утримається до кінця місяця, – повідомив.

– І що ж? – дивується баба. – На то воно й літо. Ти оно краще читай, що в країні робиться. "Газета по-українськи" пише: "Беркутівці" побили народних депутатів". Де це видано таке?! А ти знаєш, діду, чому так активно взялися "латати" дороги?  Он пишуть:"Найзручніше красти на ямковому ремонті".

– Все висохне такої спеки, – бідкається дід.

– Та що ж ти за людина така! Нічого тебе не цікавить! – сердиться баба.

– Як це "не цікавить"? Поливатиму  зараз, щоб на городі щось виросло. Прогноз не обіцяє дощу.

Дід, крекчучи, встає й човгає на город. Баба знов береться за каструлі. Аж тут – телефонний дзвінок. Онучка повідомила, що привезе Марічку на кілька годин, бо їй кудись там треба. То й добре, це така втіха, та правнучка. Оглянула свої запаси: дві цукерки, вафелька, сухарики. Не густо! Чим же дитину пригощати? Поспішила на город.

– Дідусю, правнучка їде! Що в тебе є смачненького?

– Є, є чим пригостити, – спокійно промовив дід.

Баба поспішила варити гречану кашку, яку любить Марічка. Дістала з холодильника дві сардельки, щоб розморожувалися. :, вже й огірочки є на городі. Баба повеселіла: буде чим пригостити Марічку. Та коли мала приїхала, нічого не захотіла їсти, чим дуже засмутила бабу.

– Бабусю, я хочу ягідки! – сказала дівчинка й побігла в садок. Бабуся з відерцем – за нею.

– О, а це хто до нас приїхав?! – вигукнув дід.

– Це я, дідусю…А в тебе ягідки є?

Дідусь узяв дівчинку за руку й повів до черешні. Там нарвав піввідерця ягід, які Марічка урочисто понесла мити. В цей час до воріт на велосипеді під’їхала поштарка.

– Пенсія! – вигукнула вона.

– Зараз ідемо! Марічко, поклич дідуся, скажи: пенсія.

Поки баба рахувала гроші, аж тут і дід прийшов.

– О, – засміялася баба, – як пенсія, то й ходить швидко.

Дід вдоволено посміхнувся й сказав:

– Мій прогноз не підводить: снилося сьогодні, що воші вичісував з голови…

– І де вони там у тебе сиділи? – сміється баба. – Волосся ж нема…

– Смійся, смійся, – бурчить дід, – от не дам грошей.

– А ти, дідусю, мені й не даєш…Хіба тобі нема кому давати в касу: за світло, газ, воду? А нам все одно даси на цукерки, так, Марієчко?

Дівчинка серйозно кивнула головою. Вона допомогла бабусі прополоти квіти, потім гралася з дітьми на вулиці, аж поки приїхали батьки.

Вечеряли пізно. Вечір був чудовий: тихо, запаморочливо пахли матіоли. Дід задоволено вдихав аромат:

– Бач, а ти не хотіла сіяти матіоли…

Марійка перелякано повідомила мамі:

– А в дідусі комахи були в голові…

Всі довго сміялися, коли дізналися, які "комахи" були в діда.

– Це ще нічого, – сказала бабуся, – а от дідуся любить, коли мерці сняться, бо тоді дощ іде.

– Та вже б і радий, щоб приснилися, бо дощу треба, – знов забідкався дід.

Старі провели дітей і пішли до хати. Баба помилася, наковталася пігулок і зайшла в кімнату. Там дід уважно читав "Газету по-українськи".

– Що, зацікавився? – спитала баба. – Може, хочеш допомогти "регіоналу" Лук’янову виплатити борг за опалення?

Дід показав пальцем:

– Ось подивися…Може, замовити?

Баба взялась читати. Вона дізналася з реклами про чудодійний засіб для чоловічої сили за 300 гривень. Але для повного ефекту рекомендується замовляти три упаковки.

– Не треба, – сказала баба, як одрізала.

Дід зажурено глянув і почовгав розтирати ноги.

Цієї ночі йому снився "чудодійний засіб".