Жінка-УКРАЇНКА

Помилка: роман / Світлана Талан; передм. С. Куяви. − Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. − 336 с.

«Все наше надбання... − це життя.
Це дивний дар, і я не знаю,
як ми повинні ним розпорядитися,
але життя − це єдине,
що ми отримуємо в дар,
і дар цей дорогого коштує».

Джон Апдайк «Біжи, кролик, біжи»

Відверто зізнаюся: з позиції автора рецензії, мабуть, в романі потрібно шукати не тільки сильні місця, а й наводити легку (або й не дуже) критику. Цього зовсім не хочеться робити у відношенні до творів відомої української письменниці Світлани Талан.

Чому? Я особисто знайома з автором, вела діалоги щодо психологічних та методологічних аспектів творчості, спостерігала за її спілкуванням із публікою, уважно прислухалася до відповідей майстра на зустрічах із читачами. Всі тексти Світлани Талан породжені самим життям і тими історіями, які їй, як автору, підкидають несподівані і такі необхідні зустрічі зі звичайними людьми. На мій погляд, це і є запорукою достовірності або автентичності справжнього митця. Фантастика хороша, але ступінь прогностичності автора і його антиціпаційну кваліфікацію можна перевірити тільки через багато десятиліть.

Світлана Талан знайомить нас із сучасністю, з життєвими історіями, які можна кваліфікувати, як «ментальні граблі». Автор вказує нам, читачам, куди не варто наступати на своєму шляху, щоб наш життєвий сценарій хтось найсильніший зверху від нас не обіграв за вже накатаною негативною колією.

Вчора, при інтелектуальній бесіді з групою творчої інтелігенції, я почула фразу від дуже шанованої мною людини. Він, розповідаючи про свого друга, зронив фразу «…його життя не вдалося». Я остерігаюся подібних вкидань в інформаційний простір, тому оскаржила висловлене.

Чи маємо ми право судити про успішність життя іншої людини? А чи знаємо ми, як судять інші успішність нашого життя? Я не те, що боюся говорити щось подібне, навіть бути спостерігачем при таких судженнях мені неприємно. Ти ніби співпричетний до думки, і це насторожує. Хвала небесам, присутні мене зрозуміли. І відповідь була гідна. «Ви праві, − сказали мені, − інформаційний простір і сам знає ціну кожній людині».

До чого ж я веду? Сила романів Світлани Талан в тому, що вона опосередковано, через своєрідного провідника у сфері творчості, дає нам таку оцінку інформаційного простору. І нам не потрібно чекати десятиліть, щоб побачити, чим закінчується підлість і зрада, дворушництво, маніпулювання і непрощення.

Новий роман про саме наболіле: наркоманію і СНІД, які косять молоде покоління нашої країни. Чому так сталося? Чому країна з найпотужнішою магічною трипільською культурою, з найсильнішими архетипічними традиціями і пра-українським сімволізмом, які завжди стояли на варті від морального падіння, знаходиться в такому жалюгідному духовному стані? Як психолог скажу: наркоман і хворий на СНІД − це люди, характеристики яких змінює сама хвороба. Вони падають духом, озлобляються на оточуючих, втрачають сенс життя або змінюють всю парадигму свого існування та існування всіх близьких людей. Невже наша нація гідна бути нацією змінених особистостей, які  втратили життєвий сенс?

Відповідь на це складне запитання й дає автор роману «Помилка». «Прийшов час прощення…» − говорить головна героїня роману. Кого ж прощати нам в цьому житті? Своїх ворогів і недругів за все гидоти і підлості, якими вони наповнювали наше життя? А може, себе самого за невірні кроки і зраду своїх клятв і ідеалів? Питання складне …Кожен вирішує для себе…

При внутрішній тиші, заспокоївши голову і душу, кожен із нас повинен хоча б раз у житті сказати магічні слова «прости мене»… Прости мене, мій вороже, за те, що я бажала тобі того ж, чого ти бажав мені… Прости мене, моя Самосте, за те, що не слідувала своїм внутрішнім ідеалам і переконанням, піддаючись на улесливі приманки Темних... Прости мене, моя подруго, що не виконала обіцянок, яки давала…

Хочеться декілька слів сказати про жіночі теми у творах Світлани Талан. Ті жіночі психотипи, які з'являються у неї в романах, значимі для сприйняття сюжетної лінії, завжди впізнаванні, хоча життя голових героїнь часто змушує читача замислюватися про те, хто веде нас за руку дорогою життя і про ті сенси, які ми самі переінакшуємо або відторгаємо, зупиняючись на більш легких і доступних. Моє життєве кредо − фемінізм. Подобається це комусь чи не подобається. І полягає воно не в тому, що я вітаю маскулінізацію жінки і зміну поняття «стать» на «гендер». А в тому, що мені завжди хочеться пояснити бентежній жіночій суті, що бути людиною з самостійною думкою не так вже й погано. Особливо тоді, коли жінка потрапляє під п'яту авторитарного чоловіка, який докорінно змінює тип усталених жіночих взаємин з соціумом і життям. Світлана Талан дає портрет взаємин жінок-подруг, який змінюється завдяки втручанню деспотичного чоловіка, що не дав можливість виконати життєво важливу обіцянку однієї жінки іншій. Чим закінчуються невиконання таких сакральних речей, знають усі. Автор остерігає нас наслідками таких кроків всім сюжетом свого роману.

За допомогою художніх образів автор показує нам полотно життя, яке Ошо прокоментував би наступної відомою фразою: «Життя таке коротке, проживайте її не інакше, як щасливо. Падати − частина життя, підніматися на ноги − її проживання. Бути живим − це подарунок, а бути щасливим − це ваш вибір!»

Піднімайтеся на ноги, живіть, виправляйте помилки і не забудьте прощати, дихайте на повні груди і любіть кожен момент свого життя. І станьте прихильниками творчості Світлани Талан.

Ольга Рєпіна