Жінка-УКРАЇНКА

Розсипано зорями солі по небу
По чорному шляху та білим піском
Скажи мені, Діду, мені знати треба
Чумацьким чому називають його.

Чом серце стискає обіймами туги
Коли на одинці безодня і я
Проймає до п'ят, і тоді добре чути,
Щось хоче сказати та стогне земля

Історія роду
Наш зоряний шлях
У тебе як лінія долі
На лівій долоні.
Це прадіди наші,
Тому наша кров
Сльози і піт солоні.

Від самих Варяг аж у Греки дорогу
Своїми кістками мостили брати,
Померлих ховали, молилися Богу
І далі рушали, бо мусили йти.

Хтозна, чим дорогою доля зустріне,
Пірнач гайдамаки, татарська стріла.
Хтозна, чи заробить чумак копійчину,
Чи стрічку червону на роги вола.

Де кроком останнім у вічність ступали,
Узбіччям трухлявіють чорні хрести.
А душі чумацькі до неба злітали
І досі зірками нам світять вони.

Джерело: http://life.pravda.com.ua