Жінка-УКРАЇНКА

На ложе, розміщене у спілому винограднику життя,
Лягла у вишиванці доля українки.
Її стежина вкрита калиновим покриттям,
Хоч під ним – кам’яні крупинки.

Посеред вулиці – не на смарагдовім шляху,
Пливе, немов могутня сила, живопліт.
Обабіч – дерева життя, що п’ють воду живу
І родять дванадцять разів на рік свій плід.

Торуючи шлях, жінка п’є цю криштальну воду.
Їй брама відчинена у будь - які царські палати.
Хоч у серці не раз осідала засмучена втома,
Та свічник не згорів. Він – вічності багатство.

Як живу ріку в обійми приймуть осінні тумани:
Світанкові, свіжі, мов вода криштальна.
Блаженною й святою доля українки стане,
А дух її ще тисячу років витатиме між нами.

Галина Фесюк
Літо, 2002 р.