Жінка-УКРАЇНКА

Січневий сніг

Тихо падав січневий сніг…Після довгої-довгої «весни» узимку

Падав на барикади, каски людей, землю…

Ось уже йшов 59 день повстання…

Вдома спали його двоє синів, а дружина напевно надовго прикіпила до екрану видивляючись новини та фейсбук що відбувається у місті.

Усе змішалося – удень робота, звичайні денні клопоти, вночі – нічна вахта на Майдані

Горіли шини - межа між Беркутом та повстанцями

Межа між громадянами та захисниками режиму, межа між світлом, яке відростило кігті, та злом, яке ніколи не мало янгола на плечі.

Ця ніч мала бути тихою, Беркут збирався з силами, у перших рядах була молодь Внутрішніх військ…

Він вдивлявся у віхолу сніжинок, які мерехтіли у світлі вогню…

Як ніколи усвідомлював, що смерть ходить близько-близько. Як ніколи відчував, що ЖИВЕ саме зараз. І сніжинки були неймовірно красиві. І Він саме там, де має бути….

Ніч минула спокійно…Режим боїться застосовувати силу, коли людей на вулиці сотні тисяч…

Сорочки пахли спокоєм

Десь до 6 ранку, з першими поїздом метро Віктор повернувся додому. Через півгодини встануть його сини та дружина. Діти збиратимуться в школу, дружина на роботу.

Віктор заварив собі чаю і відчув себе щасливим. Цієї ночі ніхто не загинув.

Заварив коханій кави…Адже їй на роботу і ще ж треба малих зібрати….

Заглянув у шафу. Там висіли чисті сорочки, випрасувані дружиною. Сорочки пахли спокоєм і тим минулим…яке було учора, два місяці тому

Невже колись він повернеться до нормального життя ? Їздитиме на роботу на 9 годину, о 18 буде йти додому, заходитиме в супермаркет за продуктами, перевірятиме домашні завдання у старшого...Де ця мила й затишна рутина ?

Віктор глянув на себе у дзеркало. На кого він перетворився? Небритий, стомлені синці під очима, нервовий вогник у очах…Віктор зняв із себе пропахлий димом одяг та заліз у душ. Вода лилася по його обличчю і тілу, змиваючи ніч…

Він піде на роботу. Не може не піти, адже він заступник генерального директора компанії. Несе відповідальність за щонайменше півсотні людей.

Стомлені очі.

Частина чоловіків віталися і обмінювалися новинами ночі. Вони теж мали стомлені очі та отой нервовий вогник. Деякі співробітники подзвонили і сказали, що на лікарняному.

«Звичайно» усміхнувся про себе Віктор, «Треба ж відіспатися після ночі на Майдані».

До нього зайшла секретарка Аня:

- Вікторе Борисовичу, а давайте зберемо кошти на ліки для повстанців. Ви ж не будете заперечувати ?

- Не буду, навіть виділю від компанії певну суму.

Аня сяючи, що вдалося «переконати» шефа – побігла збирати кошти серед співробітників.  

«І на роботі революція» - подумав Віктор. Він розумів, що якщо повстанці не переможуть, то нормально вести бізнес у цій країні буде неможливо. Він не хотів виїздити за кордон, хоч і мав безліч бізнесових пропозицій.

Віктор дістав ділового блокнота з робочими планами на день. Думки про роботу розбігалися від нього, як таргани від світла.

Натомість він думав, що буде, якщо революціонери не переможуть. Його дружина Наталка – журналістка, вона пише в закордонні газети статті про події в Україні, пише правду про статки українських олігархів. Її можуть визнати злочинцем за законами режиму.

Він кохав її – оцю веселу руду лисичку, ось уже 15 років. Він краяв себе, що давно не торкався її шкіри і не дарував квітів. Сьогодні перед нічною вахтою обов’язково знайде для неї тюльпани. Вони нагадають коханій, що скоро буде весна…Так, зробить це неодмінно сьогодні після роботи, бо ніхто не знає що буде уночі.  

Ірина Кравчук