Жінка-УКРАЇНКА

Тринадцятий вже до кінця йде рік,
Нового двадцять першого століття.
Майданами невинна ллється кров –
Ми дожили такого лихоліття...
І знову воїн, стоїть в обладунку,
Не захисті, НІ, нема того рахунку...
Колись, ішов у бій, казав:
“ІДУ НА ВИ!”
Нехай помру та землю маю зберегти!
І захистити матір та сестер
А ти, що робиш? Захищаєш чи тепер?
Не маєш права називатися людина
Твоя рука не боронила, а била жінку...
Ось дівчина, лежить вже на землі,
А ти в чоботях, та по голові...
Та ти не воїн, ти – палач!
Той людський стогін, сльози, плач...
Тобі сторицею вернеться,
Цар згине, що віддав наказ,
та ти живий, тобі прийдеться
На страшний суд йти до людей...

Галинка Верховинка, 10.12.2013 р.