Жінка-УКРАЇНКА

Андрій Тужиков (народився в 1992) — поет, співзасновник творчої групи «Тролейбус».

Навчається на фізичному факультеті та факультеті комп'ютерних наук ЧНУ імені Юрія Федьковича.

Публікації в альманахах «Нова проза 20-літніх», «Нова фантастична проза», «Скіфія 2012 Літо», «Український фантастичний оглядач», журналах «Дніпро», «Українська ластівка», «Мистецькі Грані», «Склянка Часу», київскому панк-арт фензіні HOOKERzin, антології вітчизняної прози про гопників «Гопак», журналі соціальної критики «Спільне».

Займався самвидавом антології текстів молодих чернівецьких авторів «8 тролейбусних зупинок».

Учаcник фестивалів MERIDIAN CZERNOWITZ (2011, 2012 та 2013) та Львівського міжнародного літературного фестивалю (2012).

Відзнаки:

• Лауреат 3-ї премії «Смолоскип’12»  в номінації «Поезія» та 3-ї премії «Смолоскип’13»  в номінації «Проза»;
• Відзнака літературного конкурсу імені Вадима Коваля;
• дипломант Волошинської премії у номінації «Відеопоезія».

* * *

коли всі мапи вивчені
всі гілки метро тисячі раз об’їжджені
коли всі навісні мости спалені
дирижаблі в ангарах пошарпаних
тоді час ріки наповнити ефіром
іпохондрією заразити власну шкіру
захлинутися в тому, що вже відбулося
залізничним квитком осцилюючи

* * *

відчуваю як цукерки скреготять на моїх зубах
це наші спогади нанизують на фото
фотоемульсією фіксують наші оргазми
в темряві тронних залів
твоє тіло на смак, як контакти соляної батарейки
відчуваю пісок на сухих губах
це немов ти в пустелі під час вітру
під ногами хрустить торішній сніг
вештаєшся порожніми коридорами 
в пошуках граммофону

* * *

ковтаю прозорі камені в знак моєї туги
за твоїми вінілами та інерцією твоєї ходи
пам’ятаєш як ми конспектували наше кохання на зап’ястях?
шипіння порожніх хвиль нагадує мені про них
про спільні трапези 
сексуальні девіації
запах резини на пальцях
змушує мене блювати в чашки ранкової кави
дихаю фреоном з чеського холодильника
в знак атрофованості міокарда
до твоїх рухів, поглядів, натяків
всі наші платівки відіграли джаз
тепер ми в різних запилених кімнатах
однієї хрущівської квартири 
збираємо каміння в сірникові коробки
доки хтось з нас не викинеться з балкону
на якому твоя матір тримає квіти

* * *

у всіх своїх проїзних квитках
талонах на їжу
чеках з супермаркетів
ранкових газетах
я знаходжу твій запах
відчуваю 
менструації
дешеві парфуми
дорогі парфуми
лак для волосся
підгорілі макарони
твої сукні
твою білизну
усе це чорнило 
виблюване з картриджів дешевої оргтехніки
стало твоїм
воно зваблює мої хеморецептори
виснажує мою свідомість
і ПОСТІЙНО 
нагадує про те, що
кохання – це нейрофізіологічна хвороба