Жінка-УКРАЇНКА

Наша рідна

Так хочеться радіти, коли дощ
ллє краплями своїми по асфальту,
коли під сонцем мальви пахощ,
та місяць у пригір'ї чіпляє за скирту.

Вдихати я бажаю повітря весняне,
таке прозоре наскрізь наче скло.
Та щоб у полі колосся медвяне,
липневим смаком вуста плекало.

Бажаю я казати ті слова своєю рідною
до серця мого навічно пригорнутою,
чарівною, вільною, благородною
та гідною у світі – українською мовою.

Літо на ісході

Синій вечір у сутінках тане,
надихає на барвисті думки.
Літа доторк траву хитає,
линуть всюди цвиркунів пісні.

Липень майже вже на ісході,
червоніє ягід солодкій коктейль.
Закружляють зірки в хороводі,
зорепада відлуння наче кришталь.

Та бажаннями у траву закотилися,
ті зірки, що на небі малюють шлях.
Де чия доля й щастя розгубилися,
восенни віднесуть на лелечих крилах.

Біль

Своє обличчя сховаю у долонях,
бентежний сум - відбиток на чоло.
Та припорошить снігом літ на скронях,
що ще в житті нам прикрого дано?

Та скільки доля випробувань готує,
невпевненість в наступному, на жаль,
яка лиха подія всіх нас загартує,
щоб стали наші нерви наче сталь?

Як пережити все крізь біль та сльози,
не втратити назавжди родинне коло.
та подолати всі жорсткі метаморфози,
щоб знову були мир та злагода навколо?

Крила війни

Нас сонце поки гріє,
Та поки ще живі,
Війна підступно віє,
Своїми б`є крильми.

Крила ці – прикрі й чорні –
Нікого не зігріють,
Як хижаки потворні
Лише смертям радіють.

Та чим війну спинити,
їй крила обламати,
Змогли щоб в небі плити –
білі птахи літати.

Розуміння

Хай до усіх приде розуміння,
що немає кращого за волю,
за сонця рідного проміння
свободи подих без серця болю.

Та хто в очах сльозу у матері
осушить й поверне назад усе
хто зупинить цей танець смерті,
хто кару за злодійства понесе?

З’єднайтесь

 

Думи вкривають чоло
сумом своїм не прикритим.
Що так на світі змогло
Душу мою розчавити ?

В відчай впадаю я
все ще ні є, бентежить.
Нам би не роздрібнитися,
Не втратити те, що належить.

Люди! З`єднайтесь усі,
та подолайте зневіру,
щоб не потрапить в одинці
в кігті лютому звіру.

Хто знає?

Хто знає,що ще чекає нас,
коли вночі здригається усе,
стає одне запитання весь час,
як та коли закінчиться все?

Коли в нас справді буде добра ніч
щоб не боятися шалених куль,
не бачити нічних кошмарів навіч,
щоб не ходив по вулицях патруль.

Як захиститися всім мирним людям,
та врятувати своїх батьків, дітей,
так міцно притиснутих до грудей,
не залишити в поросі смертей ?

 

Інна Булько