Жінка-УКРАЇНКА

Це фото, яке зараз активно поширюється в соцмережах, мені - матері вісімнадцятирічного сина, не дає спокою. Бо ж так страшно, особливо в лихі часи, відпускати рідну дитину в солдати...

Ця поезія написана раніше. Але чомусь саме сьогодні хочу присвятити її тим мамам, які провели своїх дітей на війну, які чекають, і тим, які вже, на жаль, ніколи не дочекаються.

Господи, бережи наших дітей!

****

Сину мій, ще молодий лелеко,
У які зібрався ти краї?
Не лети, прошу тебе, далеко,
Ще ж слабкі крилятонька твої.

А у сина доля журавлина, -
Він крилом торкнувся висоти.
Смуток ліг на мамині сивини
Від його останнього ” прости”.

Як же буду я тепер без тебе
Жити від зорі і до зорі?
Ну, нащо скажи тобі те небо,
Коли стільки цвіту на землі.

Дні проходять у розлуці тяжко.
На очах гірка сльоза бринить.
Рідна, непокірна моя пташко,
Хай Господь тебе благословить.

Тетяна Череп-Пероганич