Моя бабуся, Олена Проценко, мешкає на Чернігівщині і вже багато років є активною учасницею народного хору при Бобровицькому РБК. А я ж свої дитячі роки проводила у неї, і тому її любов до пісні передалася з колиски і мені.
Серед цікавих історій, які зберігає пам’ять, є і ось така.
Дім бабусі з дідусем завжди гостинно приймає людей. Так було і є завжди. Маленькою мені подобалося це чи не найбільше. Адже гостей першою завжди зустрічала саме я. Перед тим, як вони сідали до столу, заводила їх в дитячу кімнату, вмикала програвач, роздавала їм паперові квіти, які потім мені вони повинні були вручати, ставала на стілець, брала до рок, щось на зразок мікрофону і починала:
— Увага! Увага! Виступає народна артистка Олена Голубовська!
Співала я не без старань. Все, що могла. А взамін – паперові квіти, посмішки і гучні оплески.
З тих пір пройшло вже не мало часу. Тепер у моїх руках часто буває справжній мікрофон, під ногами – справжня сцена. Але я завжди згадую своїх перших глядачів. І вони, сподіваюсь, мене також.